Наказано вижити

Заступник помічника держсекретаря США по європейських і євразійських справах Метью Брайза днями заявив, що Вашингтон не допустить домінування Росії в енергетичних проектах на Південному Кавказі і регіоні в цілому. Це означає, що американська адміністрація має намір самостійно контролювати маршрути постачань вуглеводнів з Каспійського регіону в Европу, а тому має намір різко ослабити позиції Росії на Кавказі і Чорному морі. Оскільки українська правляча верхівка прагне брати активну участь в реалізації американських геополітичних проектів, то незабаром слід чекати нової хвилі антиросійської істерії і провокаційних витівок, направлених на створення штучного конфлікту між Україною і Росією. У епіцентрі цієї діяльності неминуче опиниться Крим. Не тільки із-за свого географічного положення. Автономна Республіка залишилася єдиним українським регіоном, що сполучає економічний і культурний простір України і Росії. Якщо проамериканські сили зможуть розірвати зв'язки Криму з Росією, якщо вони видавлять російський Чорноморський флот з півострова, - з східно-слов'янською єдністю буде покінчено, а сама східно-слов'янська цивілізація опиниться на межі зникнення.

На перший погляд подібний сценарій може показатися фантастичним. У Криму панують проросійські настрої. Провідні українські політики навперебій завіряють в своїй готовності будувати з Росією партнерські стосунки. Щось подібне заявив в своєму обігу до парламенту навіть український президент. Але не слід спокушатися нинішнім положенням справ, видаючи бажане за дійсне. Як тільки американська адміністрація ухвалить рішення підсилити тиск на Росію, позиція представників олігархічних кланів різко зміниться. Лідери і ставленики олігархічних угрупувань, у тому числі і ті, що сьогодні числяться мало не в союзниках Росії, в тому або іншому ступені візьмуть участь в антиросійських діях. А сили, протистоячі олігархії, слабкі і роздроблені.

Що ж до суспільних настроїв, то політична система України така влаштована, що може протягом тривалого часу їх просто ігнорувати. Як відомо, більшість українських громадян виступають проти евроатлантического курсу і виступають за встановлення стратегічного партнерства з Росією. Чи вплинуло це абияк на зовнішню політику Ющенка і його оточення? Подальше руйнування українсько-російських зв'язків, звичайно ж, викличе масове суспільне обурення. Але воно не зможе серйозно перешкодити реалізації планів проамериканських сил. Воно навіть не зробить помітного впливу на результат майбутніх президентських виборів, оскільки правляча верхівка навчилася уміло маніпулювати масовою свідомістю і використовувати ресурси держави проти суспільства. До того ж, як показали події весни 2007 року, коли були призначені антиконституційні дострокові вибори, олігархічні угрупування можуть на якийсь час залишити розбіжності і укласти закулісну операцію ради збереження вигідного ним вектора державного розвитку.

Для зміни спрямованості геополітичного курсу необхідна організація всенародного волевиявлення. Проте всі олігархічні угрупування виступають проти проведення референдуму по найважливіших геополітичних питаннях. Як заявив недавно Володимир Литвин, навіщо, мовляв, проводити референдум з питання про вступ України в НАТО, якщо і без того ясно, що український народ виступає проти подібного кроку. Проте розділ українського парламенту, який, виявляється, добре знає про відношення українського суспільства до курсу на приєднання до НАТО, легко мириться з тим, що така політика проводиться владою всупереч волі суспільної більшості. Подібна ситуація, яка, судячи з усього, представляється Володимиру Литвину абсолютно нормальною, насправді є наругою над демократичними нормами і принципами. Вона ясно говорить про те, що в країні встановлена авторитарна диктатура олігархічної верхівки, замаскована популістською демагогією і міжусобними конфліктами олігархічних кланів.

Потрібно визнати чесно: за ті п'ять років, що в країні панують проамериканські сили, положення правлячого угрупування зміцнилося, не дивлячись на те, що розривши між нею і рештою всіх шарів суспільства істотно збільшився. Влада більше не приховує своїх цілей, відкрито глумиться над громадською думкою. Так, президент Ющенко, що присягався під час виборчої кампанії 2004 року, що діятиме відповідно до волі народу, днями доручив Кабінету міністрів України розробити національну програму по підготовці України до отримання членства в Організації Північноатлантичного договору. Як роз'яснюють нам в своїх інтерв'ю високопоставлені представники президентського оточення, президент має право діяти, не озираючись на українське суспільство, оскільки він краще знає, що потрібне Україні. Подібне цинічне відношення до громадської думки, демократії, національній культурі і історії стало основою державного життя в нашій країні. І навряд чи варто розраховувати на те, що нам вдасться в найближчому майбутньому змінити положення справ.       

Правляче угрупування проводить безвідповідальний курс, заснований на презирстві до народу і бажанні з найбільшою вигодою для себе продати національні інтереси. В цьому відношенні соціально-економічна політика влади і її дії в зовнішньополітичній сфері є нерозривними цілими. Внаслідок цього системна криза, викликана розвалом Радянського Союзу і знищенням соціалістичного ладу, впродовж останніх років безперервно наростає, приймаючи все більш важкі форми. Короткі періоди затишшя змінялися все більш небезпечними кризовими явищами, обумовленими не стільки зовнішньоекономічними причинами, скільки непереборною суперечністю між інтересами правлячої верхівки і потребами решти всього суспільства. Сьогодні ми опинилися біля останньої межі. Якщо деградація промислового потенціалу, розвал соціальної системи, моральне здичавіння суспільства не будуть зупинена, нас чекають розпад суспільства і держави, втрата національного суверенітету, знищення національної культури. Якщо буде продовжено руйнування східно-слов'янської єдності, нашу цивілізацію опиниться на краю загибелі, її наукові, культурні, соціальні досягнення будуть втрачені. Мова йде про виживанні нашого народу, нашої країни, нашої цивілізації. Вирішується наша доля, але влада робить все можливе, щоб суспільство і далі залишалося пасивним, справедливо вважаючи, що пробудження суспільної свідомості представляє найбільшу небезпеку для правлячого угрупування. 

У нинішній ситуації перед Кримом коштує надзвичайно складне завдання: вижити, зберегтися як регіон, що сполучає східно-слов'янський простір. Мова йде не тільки про фізичне виживання, хоча і воно знаходиться під питанням. Кримське суспільство стикається сьогодні з двома погрозами. По-перше, створені передумови для провокації міжетнічного і міжконфесійного конфлікту, який стане приводом для остаточного розриву українсько-російських зв'язків і перетворення півострова в плацдарм для експансії США і НАТО. По-друге, природні ресурси Криму готуються розділити між собою українські олігархічні угрупування і транснаціональні корпорації (перш за все американські), які Ющенко і його оточення наполегливо закликають взяти участь в розробці нафтогазових родовищ. В результаті Автономна Республіка позбудеться навіть теоретичної перспективи ефективного економічного розвитку, що дозволить проамериканським силам встановити контроль над політичним процесом в Криму. Проте збереження міжетнічного миру і економічної стабільності сьогодні явно недостатньо. Крим зможе вижити, лише зберігши свою культурну і політичну своєрідність, відстоявши право на вільне використання російської мови, укріпивши всесторонні зв'язки з Росією. Причому успіх Криму представляє величезну важливість для всього східно-слов'янського простору. Автономія перетворилася на останній рубіж опору курсу проамериканських сил, прагнучих вбудувати Україну у фарватер американської зовнішньої політики, перетворивши її на периферію евро-атлантического простору. Поразка Криму, його капітуляція перед українським правлячим угрупуванням стане страшним ударом для всієї східно-слов'янської цивілізації. 

Вижити Криму наказує сама історія. Чи зуміє кримське суспільство опинитися на висоті історичного завдання? Це, на мій погляд, залежить від реалізації Конституційних повноважень Криму, а також від ефективності боротьби з корупцією і криміналом. Було б наївним вважати, що всі політичні сили Автономної Республіки готові битися за її невід'ємні права. Як організатор референдуму з питання про автономний статус Криму і один з авторів кримської Конституції, що координував процес її розгляду кримським і українським парламентом, я можу з упевненістю сказати, що у Автономії багато супротивників в самому Криму. Це не тільки націонали, що намагаються перетворити територіальну автономію на національну, спровокувавши боротьбу етнічних общин за домінування на півострові. У числі тих, хто не хотів би справжньої самостійності Криму в політичних і економічних питаннях, знаходяться і ставленики олігархічних угрупувань, і вища кримська бюрократія, і земельні спекулянти. Їм вигідне незаконне втручання центральної влади в економічні, політичні, культурні процеси, що йдуть в Криму, оскільки це дозволяє їм непогано заробляти на дозволі штучно виникаючих проблем і суперечностей, безконтрольно розпоряджатися ресурсами півострова в обмін на лояльність по відношенню до української правлячої верхівки. До цих соціальних груп примикають різного роду політичні авантюристи всіх мастей, нездібні до нормальної політичної діяльності, не мають за душею нічого, окрім пихатих гасел, які вони не збираються відстоювати. Такого роду діячі намагалися зірвати процес організації референдуму, виступали проти ухвалення Конституції, що діяла, АРК. Вони як і раніше залишаються послідовними супротивниками реалізації Конституційних повноважень нашої Автономної Республіки, використовуючи своє положення в її політичній системі для торгівлі природними багатствами Криму і невід'ємними правами кримського суспільства. Тому найважливішим завданням широкої суспільно-політичної коаліції, що формується на основі боротьби за реалізацію положень Кримської Конституції, повинне стати створення в Автономії відповідальної влади. 

Це є і неодмінною умовою боротьби проти корупції і криміналу. Грунтуючись на досвіді 1998-2002 рр., я відповідально заявляю, що їх всевладдя грунтується виключно на безпосередній зацікавленості влади в існуванні корупційних схем і на її готовності співробітничати з кримінальними угрупуваннями. Відповідальна влада може істотно обмежити корупцію і вирвати з рук криміналу найважливіші галузі економіки. Міф про те, що в правоохоронних органах немає людей, готових діяти відповідно до закону, розпускається самими корупціонерами. Насправді таких людей більшість. Але в нинішніх умовах їм доводиться «вити по-вовчому», пристосовуватися до існуючої системи, оскільки влада насаджує корупційні стосунки і займається криміналізацією суспільства. Якщо відмовитися від подібної практики, ситуація в суспільстві швидко зміниться, як це  відбулося в кінці 90-х. 

Шлях до формування відповідальної влади лежить через пробудження кримського суспільства і об'єднання всіх суспільно-політичних сил, готових дієво відстоювати Конституційні права Автономії. Цей процес вже почався. Сплячка останніх років пострадянського періоду закінчується. Об'єднання патріотів Криму стане заставою перемоги всього кримського суспільства, дозволить Автономній Республіці вижити і тим самим врятувати Україну від руйнування і втрати державного суверенітету, зберегти єдиний простір східно-слов'янської цивілізації. 

Л.Грач, народний депутат України

Голова Наглядової Ради із захисту конституційних повноважень Автономної Республіки Крим

JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: