Працювати з Януковичем, бо як це – не працювати?!

Ставлення до влади в українців є достатньо специфічним. Визначається воно тим, що, відповідно до історичних обставин, практично кожна влада, яка зафіксувалася в національній пам’яті, була окупаційною. Одна – трошки м’якшою, інша – жорстокішою. Тому постійно тривають пошуки міфів про те, що при австрійцях ми взагалі ледь не демократією насолоджувалися, що польська була краща за московсько-комуністичну. А критикувати владу українську (від 1991 року) – це взагалі злочин. Бо це вже, нарешті, свої. На щастя, Кучмі вдалося розвіяти ілюзії про „свою, українську владу”, і народ дещо відкоригував політичний режим. На жаль, замало. 

Замало  тому, що українцям притаманна ще одна особливість. Це ірраціональне захоплення окремими політиками, які, коли влада, м’яко кажучи, не ідеальна, ведуть з нею принципове протистояння (боротьбу тощо), дбаючи виключно про інтереси держави і народу. Ці люди не помиляються – вони зазнають тактичних невдач задля великої, лише їм відомої і зрозумілої „Української Стратегії” (наступу тощо). Ці люди день і ніч думають лише про Україну. А палацові комплекси, угіддя, машини їм дають у „тимчасове користування” віддані (любі тощо) друзі, або ж підсувають підступні вороги, щоб потім дискредитувати. Але народ їх любить, довіряє їм своє майбутнє.

Так простіше – довірити, і потім спокійно очікувати, що життя зміниться вже завтра, чи принаймні наступного року. І політикам набагато простіше теж – можна нескінченно довго готувати „стратегічний етап боротьби”, періодично навіть „рятувати” Україну, принагідно змінюючи партійність чи навіть ідеологічні орієнтації. Бо цього вимагає Вища Ідея і Вища Доцільність. І суспільство їм вірить. 

Цей загальний вступ стосується багатьох. А останніми днями – одного політика, точніше, державного діяча, який належить до списку симпатій українського суспільства.

1 квітня  Віктор Янукович призначив Марину Іванівну Ставнійчук заступником голови Адміністрації Президента. Про це йдеться в указі Президента № 342/2011.  

Коротко про життєвий шлях Марини Іванівни. Народилася 3 травня 1965 року в місті Бершадь Вінницької області. У 1987 р. закінчила Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціалізацією правознавство, юрист. У 1999-му захистила кандидатську дисертацію „Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики”. З 1987 р. – стажист адвоката в юридичній консультації Ленінського району Вінниці. З листопада 1987 по квітень 1997 року – аспірантка Інституту держави і права ім. В. Корецького НАНУ.

З 1997 року працювала молодшим науковим співробітником, вченим секретарем Інституту. У квітні 1999 року стає членом Центральної виборчої комісії, в грудні 2004 призначена заступником голови ЦВК. Від червня 2007 р. по березень 2010 р. була заступником голови секретаріату Президента Ющенка – представником Президента в Конституційному суді та в ЦВК. 3 березня 2010 р. В. Янукович підписав указ № 283/2010 про відставку М. Ставнійчук. Далі працює як член Венеціанської комісії (Європейської комісії за демократію через право).

Автор і співавтор понад 50 наукових робіт, зокрема книг „Український парламентаризм: минуле і сучасне” (1999), „Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії та практики” (2001), „Конституція незалежної України” (2000), „Конституційне право України” (1999, 2000, 2002 рр.), „Виборче право України” (2003) і т.д. Заслужений юрист України (2002). Нагороджена Орденом княгині Ольги ІIІ ступеня (2005), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2006). 

На новій посаді М. Ставнійчук, згідно інформації з „компетентних джерел”, буде займатися питаннями конституційного процесу, зокрема, роботою Конституційної асамблеї. Крім того, до сфери її відповідальності будуть віднесені питання зміни виборчого законодавства. Не виключено, що вона стане радником глави держави.

Безумовно, ні у кого не може виникнути щонайменшого сумніву стосовно професійної компетентності Марини Іванівни у тих ділянках, які їй планує довірити Президент. Під час прямого телеефіру вона особисто пояснила, чому погодилась обійняти цю посаду: „Президент сказав, що він вважає за необхідне Україну розвивати в європейському цивілізованому напрямку. І звичайно, що коли мова йде про демократичну державу, коли мова йде про розвиток правової держави, я, як член Венеціанської комісії, просто не можу залишатися осторонь”.

Бездоганна  логіка. Дійсно, з ким ж ще „розвивати” Україну, як не з Януковичем? Потрібно допомагати йому втілювати практику розвитку демократії (придушення громадянського суспільства, наступ на свободу слова, заборона мирних зібрань, розганяння протестуючих) та розбудови правової держави (кримінальне переслідування опозиції, ув'язнення патріотів за пошкодження пам'ятника Сталіну, знесення наметового містечка на Майдані, переслідування організаторів та учасників податкового Майдану). 

Залишати  члена Венеціанської комісії в розпорядженні опозиції – неприпустима розкіш. І Марині Ставнійчук зробили пропозицію, перед котрою вона не змогла встояти. Є державники-патріоти, які не можуть відмовитися від високої посади, хто б її не запропонував. І Марина Іванівна абсолютно щира і тоді, коли спочатку голосувала в ЦВК „за” перемогу Януковича, не висловлюючи жодних зауважень щодо перебігу виборчого процесу, і під час Майдану, затверджуючи протоколи на користь Ющенка. Коли працювала в секретаріаті Ющенка, і коли пішла в Адміністрацію Януковича. 

Та, можливо, Марина Іванівна „проникає” в лави режиму з якимись таємничими намірами? 

Нещодавно в інтерв'ю тижневику „Київський телеграф” вона поділилася своїми міркуваннями стосовно Конституції. Для початку розвіяла міф, пов'язаний з оцінкою Конституції 1996 року європейськими експертами. Україна тоді стала ледь не останньою країною на пострадянському просторі, яка прийняла новий Основний закон. З огляду на це, Рада Європи, Венеціанська комісія вітали завершення конституційного процесу традиційним парламентським шляхом. Це й призвело до виникнення міфу про Конституцію 1996 року як про одну з кращих у Європі.

З цього приводу навіть було звернення Парламентської асамблеї Ради Європа до Венеціанської комісії: чи дійсно була дана така оцінка свого часу? 17 грудня 2010 року відповідь пролунала. Дійсно, Конституція 1996 року виглядала збалансованою. Однак практика її застосування свідчить про те, що виник цілий ряд серйозних проблем, про які Венеціанська комісія попереджала ще до і відразу після прийняття Конституції. Таким чином, необхідне продовження конституційного процесу.

З країни практично „третього світу” з підвищеними ризиками Україна повинна перейти в категорію регіонального лідера, конкуруючого суб'єкта, інтегрованого у світовий політико-економічний простір. Тому необхідна модернізація в правовій, соціальній та економічній сферах. Потрібно забезпечити ефективну і збалансовану роботу системи стримувань і противаг між інститутами влади. Провести судово-правову реформу на основі європейських підходів, вдосконалити інститути регіонального та місцевого самоврядування і т.д. Все правильно. Все це вимагає змін у Конституції. 

А ось, мабуть, головне. Не вирішене питання „легітимізації” влади. Після скасування політреформи 2004 року створена проблема легітимності Конституції в редакції 1996 року, а також владних інститутів. Венеціанська комісія не дає правової оцінки вердикту Конституційного Суду (рішення остаточне і оскарженню не підлягає), однак розглядає ситуацію як досить складну і нетрадиційну з точки зору практики європейського конституціоналізму. Та радить Україні провести нову конституційну реформу. 

І на завершення: „якщо ситуація в країні стане менш стабільною, то цю проблему відразу ж почне „розкручувати” опозиція. Влада повинна враховувати цю обставину”.

Ось так. Марина Іванівна, виявляється, рятуватиме режим Януковича від ймовірних  „посягань” опозиції. Надасть йому всю необхідну конституційну  легітимність. Мабуть, успіхів буде досягнуто, адже яка блискуча компанія професіоналів-політиків згуртувалася довкола Віктора Януковича – і Ганна Герман, і Владислав Каськів, і Дарка Чепак! А від 1 квітня – Марина Ставнійчук. На жаль, це не жарт. 

Юлій  Хвещук,

Львівське регіональне відділення Інституту національного державознавства

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: