Партія регіонів: Феномен успішності

Як усе починалося. А все почалося, звісно, з Донбасу. У 1989 році на хвилі шахтарських страйків проти політики центру у вугільній галузі широкому загалу українців стало відоме ім’я нового лідера донецької групи – директора шахти ім. Засядька Юхима Звягільського, якого вже у 1990-му було обрано депутатом Верховної Ради України. Саме Юхим Звягільський в майбутньому і став одним із ключових функціонерів Парті регіонів. І саме він наголошував на специфічності й окремішності Донбасу з-поміж інших регіонів України. Вже за два роки пан Звягільський обійняв посаду голови Донецької міськради та міськвиконкому, яку поєднував із депутатством.

На початку 1990-х масово почали створюватись парті із так званою “донецькою” пропискою і, звичайно, на донецькому капіталі. Найвідомішою з них стала Партія праці, очолювана гендиректором заводу “Норд” Валентином Ландиком – теж згодом “регіоналом”. До слова, у 1993-1994 роках виконувачем обов’язків голови Парті праці був не менш відомий нині “регіонал” Микола Азаров.

У 1997 році на пост губернатора Донеччини прийшов Віктор Янукович. Відтак бізнесмени почали домовлятись про те, що регіональні економічні інтереси потребують нагального представлення та захисту на всеукраїнському рівні. І 26 жовтня 1997 року у Києві відбувся установчий з’їзд Партії регіонального відродження України (ПРВУ) – “зачинательки” майбутньої Партії регіонів. Головою парті обрали тодішнього мера Донецька Володимира Рибака.

На парламентські вибори 1998 року ПРВУ пішла самостійно і…. потерпіла повне фіаско, посівши лише 19 із 30 місць і набравши всього 0,9% голосів виборців. Тобто, партія не отримала жодного мандату, але під її прапором по “мажоритарці” у Верховну Раду потрапив тільки Володимир Рибак.

 (Звісно, вже на президентських виборах 1999 року ПРВУ підтримала кандидатуру Леоніда Кучми).

Велике об’єднання. 18 листопада 2000 року сталася подія, котра і досі є прецедентом в історії сучасної України – об’єднавчий з’їзд  відразу п’яти партій: Партії праці (Валентин Ландик), партії “Солідарність” (Петро Порошенко), партії “За красиву Україну” (Леонід Черновецький), Всеукраїнської партії захисту пенсіонерів (Геннадій Самофалов) і Партії регіонального відродження України (Володимир Рибак). Цей з’їзд увінчався створенням єдиної Партії регіонального відродження “Трудова солідарність України”. Новостворена партія стала буквально “політичною новобудовою” донецьких бізнес-груп. В  основу ліг компроміс інтересів представників місцевої регіональної еліти: Миколи Азарова, Володимира Рибака та Юхима Звягільського з одного боку й донецького губернатора Віктора Януковича з впливовим бізнесменом Ринатом Ахметовим – з іншого. Зрозуміло, що такі “недонецькі” елементи як Леонід Черновецький та Петро Порошенко  невдовзі залишили лави партії (як виявилося згодом, задля не менш успішних кар’єр – але, це зовсім інша історія).

3 березня 2001 року позачерговий з’їзд Партії регіонального відродження “Трудова солідарність України” дав об’єднанню нову назву – Партія регіонів. Тоді ж новим головою партії став тодішній голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров, а згодом – Володимир Семиноженко.

15 грудня 2001 року партія увійшла до складу передвиборчого блоку “За єдину Україну!” (разом з “Трудовою Україною” Сергія Тігіпка, НДП Валерія Пустовойтенка, Аграрною партією Миколи Гадія та ПППУ Анатолія Кінаха). Щоправда, усі лідери блоку (які конкурували між собою не лише в політиці, а й у бізнесі) прагнули особливого статусу в оточенні тодішнього Гаранта Леоніда Кучми і розраховували на його прихильність та дієву підтримку (саме через впив губернаторів). Зважаючи на конкуренцію, про партійну ідеологію підкувалися не особливо – принаймні жодних суперечок з питань “високої ідеології” зафіксовано не було.

Як насідок, на виборах 2002 року блок “ЗаЄдУ!” отримав 35 мандатів (11,81% голосів виборців – третій результат по Україні!) у багатомандатному виборчому окрузі і 5 із цих мандатів отримали саме “регіонали”. Таким чином до українського парламенту потрапили такі ”кити”, як Володимир Семиноженко, Сергій Бубка, Равіль Сафіуллін, Геннадій Самофаов та Володимир Наконечний. Ще 25 мандатів партії вдалося вибороти в одномандатних виборчих округах – переважно Донецької області. Відтак, у 2002-му “регіонали” мали загалом 30 мандатів у парламенті.

20 червня 2002 року у Верховній Раді зареєструвалти депутатську фракцію “Регіони України” – на момент створення до цієї фракції увійшли 35 нардепів, що представляли 7 областей України. До слова, вже у листопаді того ж року фракція “Регіони України” налічувала 54 народні обранці.

“Краще бути сильною партією, ніж слабким блоком”. 19 квітня 2003 року V з’їзд Парті регіонів обрав своїм лідером тодішнього Прем’єр-міністра України Віктора Януковича… А далі були президентські виори 2004 року та Майдан… Після поразки на цих виборах Віктора Януковича усі аналітики пророкували падіння популярності Парті регіонів…

5 листопада 2005 року на другому етапі VІІ з’їзду Партії регіонів її лідер Віктор Янукович виголосив остаточний  намір партії йти на парламентські вибори  2006 року самостійно.

Згідно із даними офіційного сайту Пратії регіонів, цей намір Віктор Янукович аргументував так: “Будь-яка блокова структура є заздалегідь тимчасовим, нестійким утворенням, орієнтованим на досягнення якоїсь проміжної мети.  Монолітність є гарантією політичного довголіття. Партія регіонів -  саме така партія… Політичний досвід країни свідчить, що більшість блоків розвалювалися відразу після виборів… Краще бути сильною партією, ніж слабким блоком!”.

Що було на виборах 2006 року – пам’ятають усі. Партія регіонів їх виграла. Мовою цифр це виглядає так: 31,12% українців проголосували за Партію регіонів  - регіонали отримали 186 народних депутатів.

“Регіони” і позачергові вибори. Вочевидь, заклик свого лідера “Краще бути сильною партією, ніж слабким блоком” “регіонали» сприйняли буквально і ухвалили рішення іти на позачергові вибори 30 вересня 2007 року окремо. Не пройняли “синьо-білих” навіть прохання соціалістів (котрі у липні 2006 року будемо відвертими – “витягнули” згодом Прем’єра Віктора Януковича).

Та, мабуть, партійна логіка (читай: потенційне лобіювання інтересів) є основним законом донецьких стратегів. І закон цей не такий вже й нелогічний. Як свідчать соціологічні дослідження (проведені на замовлення і без) Партія регіонів виграє і ці вибори і суттєвим відривом від найближчих конкурентів. Отакий він – феномен успішності.

Ганна Веселка для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: