Махно в дитинстві хотів смішити людей... Біографічне.

От що писав про себе сам Нестор Махно: «Батько мій – колишній кріпак поміщика Мабельського... Більшу частина свого життя він прослужив у того ж поміщика те конюхом, те воловником... Він умер, коли мені було тільки 11 місяців. П'ятеро нас, братів-сиріт, малий мала менше, залишилися на руках нещасливої матері, що ні мала ні кола ні двору. Смутно пригадую своє раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор і веселощі, затьмарене сильним нестатком і позбавленнями, у яких перебувала наша родина, поки не піднялися на ноги хлопчата і не стали самі на себе заробляти. На восьмому році мати віддала мене в 2-ю гуляйпільську початкову школу. Шкільні премудрості давалися мені нелегко. Учився я добре. Учитель мене хвалив, а мати була задоволена моїми успіхами». Але навчання незабаром довелося кинути: «Улітку я наймався до багатих хуторян пасти чи овець телят. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи по 25 копійок у день».У 1903 р., «піднявшись небагато й зміцнів», Махно надійшов чорноробом на чавуноливарний завод М.Кернера. Там існував аматорський театральний кружок, а Нестор бажав стати артистом, щоб «смішити людей». Смішити, однак, не довелося: у 1906 р. хвиля першої російської революції докотилася до України й у лічені дні змінила життя провінційного Гуляйполя. Енергійний, що жадав якого-небудь сьогодення справи, Нестор Махно спробував вступити в Союз бідних хліборобів, але спочатку прийнятий не був.Однак Нестор усе-таки домігся свого: вистеживши тих, що зібралися на чергову акцію бойовиків, він заявив їм: «Чи візьміть мене із собою, чи убийте»

Кілька років назад по метричній книзі церкви села Гуляйполе Александрівського повіту Єкатеринославської губернії була встановлена точна дата народження Нестора Махно – 26 жовтня 1888 р. Коли в Івана Родіоновича і Євдокії Матріївни Махно народився п'ятий син, по селу пронісся слух, що під час обряду водохрещення у священика зайняла ряса; це означало, що народився «розбійник, якого світ не бачив».

Експропріатори взяли наполегливого юнака на справу. Случилося це 10 жовтня 1906 р. Потім Махно брав участь у нальоті на будинок торговця Брука, у якого анархісти викрали – на нестатки «голодуючих» – 151 карбованець. Майже через місяць Нестор і його товариші ввірвалися в масках до власника заводу Кернеру і, загрожуючи зброєю, відібрали 400 карбованців. Ограбувавши в такий спосіб свого наймача, Махно викликався виготовляти бомби; щоб полегшити собі виконання цієї задачі, він перейшов працювати в ливарний цех.

Потрапивши в 1909 р. в Александровскую в'язницю, Махно непохитно тримався на допитах і нікого не видав. Однак, повернувши в камеру, із селянською простодушністю розповідав іншим арештантам про «подвиги» гуляйпільських анархістів. Так, він повідав сусіду по нарам, деякому А.Сідуре, про убивство пристава Караченцева, назвавши при цьому одного з учасників справи, С.Кравченко. Сідура в обмін на зм'якшення йому покарання повідомив ці зведення слідч. Кравченко заарештували. У цій в'язниці Махно провів майже півтора року. З 22 по 26 березня 1910 р. у Катеринославі йшов суд над групою анархістів-комуністів. Махно присудили до вищої мері покарання – повішенню. 52 дня він очікував приходу ката і тюремного священика. Однак через неточно зазначену в документах дати народження молодого терориста визнали неповнолітнім, що і врятувало його від страти. Підписав помилування міністр внутрішніх справ П.А.Столипін.

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

В кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.

Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.

Влітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П.Скоропадського.

В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).

Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна «за неясністю доказів» звільнили. Махно з сім`єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції.

У квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітніком сцени паризської Ґранд Опера та в кіностудіях. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом веснике» та «Деле труда».

Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Ляшез.

підготувала Тетяна Вільчинська, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: