Чорне золото по-українськи

За іронією долі, 4 червня, тобто за тиждень до останньої пожежі на Краснолиманській, Кабінет міністрів України виступив з ініціативою підвищити престижність шахтарської праці. З відповідним проектом закону №3619 «Про підвищення престижності шахтарської праці» КМУ звернувся до Верховної Ради України. Подібну ініціативу ще у вересні минулого року продемонстрував міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб.

Тепер ця ініціатива втілена у проекті правового документа, який передбачає підвищення на третину заробітної плати шахтарів. Крім того, особи з не менш, як трирічним стажем підземних робіт, діти загиблих шахтарів, шахтарі-інваліди зараховуються в державні вищі й професійно-технічні навчальні заклади поза конкурсом за рахунок державних коштів за гірничими спеціальностями і професіями. При цьому їм гарантовано стипендії та місця у гуртожитках на час навчання. Крім того, діти шахтарів, батько або мати яких мають стаж підземних робіт не менше 15 років, мають право на навчання у вищому навчальному закладі за рахунок пільгового кредиту, наданого підприємством, на якому працював (працює) батько або мати. Законопроект також передбачає виділення пільгових безпроцентних кредитів на соціально-побутові потреби, будівництво або придбання житла для молодих фахівців, зайнятих на підземних роботах повний робочий день. Такі особи також мають право при ліквідації або консервації вуглевидобувного або шахтобудівного підприємства протягом 1 року одержувати за рахунок підприємства безпроцентний кредит на будівництво або придбання житла.

Законопроект також передбачає введення ордену "За доблесну шахтарську працю" І, ІІ й ІІІ ступенів.

Та попри показове намагання урядовців підвищити престижність шахтарської праці, досить актуальним залишається питання рентабельності роботи вітчизняних гірників. Після газової кризи українська економіка зазнала чималих втрат, і тому вугілля, якого у державі принаймні більше, ніж газу, мало би стати чи не другим хлібом для більшості вітчизняних промислових підприємств. Та, на жаль, вугільна промисловість, яка чомусь зосереджена у державних руках, з кожним роком занепадає. Про підняття вугільної галузі з колін шляхом приватизації галузевих підприємств говорили чимало, але результату з цього сьогодні ще досі немає.

Більшість незалежних економічних експертів схиляються до думки, що вугільний бізнес, як такий, є достатньо прибутковим, але тільки у тому випадку, якщо він знаходиться у приватних руках. Навіть якщо шахта перебуває у плачевному стані, рівень її розвитку можна підняти до досить високої поділки, якщо, приміром, оновити матеріально-технічну базу, сформувати ефективний менеджмент та оптимізувати ресурсні затрати. Побутує неофіційна думка, що доки у старого керівництва шахт є доступ до державних коштів, крадіжки та виманювання коштів будуть продовжуватися.

Навесні Президент України Віктор Ющенко вкотре наголосив на необхідності приватизовувати українські шахти. Заявивши, що без приватизації шахт ефективної роботи вугільної галузі не буде.

За часів Радянського Союзу гірничо-видобувальні підприємства працювали, не залежно від того, наскільки вигідною та рентабельною була їх діяльність. При цьому затрати енергоресурсів та людського ресурсу до уваги не брали, а все покривали з державних коштів. «У ринкових умовах такого бути не може, бо потрібно вкладати інвестиції у найкращі поклади, у найкращі родовища, так, щоби їх виявилося достатньо, аби бурити шахти протягом наступних років», - поділився думками з нашим кореспондентом депутат Верховної Ради України 5-го скликання, експерт з економічних питань Володимир Лановий. Для збільшення ефективності й, так би мовити – коефіцієнта корисної дії, потрібно долучати приватні капітали, брати участь у видобуванні і використанні вугілля. Це тягне за собою глибоку реструктуризацію галузі, залучення шахтарів, інших робітників, вважає експерт.

Друге питання, яке визначає рівень рентабельності роботи шахт, пов’язане з витратами на обслуговування. У нас на одного шахтаря припадає 4 людини, які його обслуговують на поверхні землі. Це і корінні працівники, і обслуговуючий персонал, транспортники тощо. «У нас чомусь не рахують гроші на обслуговування одного шахтаря у вугільній галузі – нарікає Володимир Лановий. - Усе потрібно було би оптимізувати, скоротити зайві витрати». Рентабельність українських шахт, якщо вони працюють у межах ефективних родовищ, дійсно, має шанси бути високою при умові приватизації та оновлення технічної бази. Прихід нового власника (приватного), як правило, супроводжується залученням нового сучасного обладнання, встановленням жорсткого контролю за придбанням матеріально-технічної бази та використанням фінансових ресурсів загалом й, відповідно, формуванням робочого штату за принципом ефективності, досвіду й моральності, механізмів.

 
Куди скеровані чорні потоки?

Цьогоріч на дотації вугільної промисловості буде скеровано до 1 мільярда доларів – підрахував ще навесні віце-прем’єр з питань ПЕК Андрій Клюєв. Враховуючи, що, за неофіційними коментарями урядовців, привласнення державних коштів може відбуватися, наприклад, через «видування» кошторису нереалізованої матеріально-технічної бази, сьогодні можна тільки приблизно уявити, які грошові ріки витікають з держбюджету у невідомому напрямі та в яке русло вони потрапляють. Добування вугілля на нелегальних  «копанках», які найбільше несуть загрозу екологічному добробуту нації та які найчастіше стають могилами для шахтарів – також несе втрати державній скарбниці, та найгірше – незворотні втрати сім’ям гірників.

Вероніка ГАВРИШ, для JeyNews

< Назад

Назвіть себе *
Ваш e-mail *
Ваш коментар*
	Введіть код, зображений на рисунку: